Металлоконструкция ДОЛЖНА быть присоединена к СУП и к молниеприемной сетке, которая тоже ДОЛЖНА быть присоединена к СУП.
Якщо метлоконструкції дійсно заслуговують того, аби бути приєднаними до провіднків LPS, то з рамами та корпусами устатковання на покрівлі не є все так просто.
Ситуація 1.Можливо влаштувати систему перехоплення і відведення струму блискавки таким чином, аби забезпечити дотримання такої відстані d від устатковання (струмопровідних частин захищуваної споруди) до проводів громовідхильника, аби вона була більшою за іскробезпечну відстань s. У такому випадку метал устатковання приєднується до місцевої шини РЕ (до металевих конструкцій даху споруди). Захист електроніки від перенапруг забезпечується виснажниками (ПЗІП Тип 2).
Ситуація 2.Неможливо влаштувати ізольовану від устатковання на даху систему перехоплення і відведення струму блискавки. У такому випадку належить забезпечити надійні з"єднання устатковання з проводами громовідхильника. Захист електроніки від перенапруг забезпечується блискавичниками (ПЗІП Тип 1)
З огляду на те, що (як правильно помічено
acidfly) до рами устатковання впритул підходить профнастил (уздовж якого закріплено провідник сіткової системи перехоплення), ми тут маємо
Ситуацію 2. Хоча, влаштування системи перехоплення на безпечній відстані від устатковання таки має рацію. Струми, що затікатимуть до живильної електромережі суттєво зменшаться і захиститися від них можна буде з SPD Тип 1+2.
У всякому разі помилкою є навмисне приєднувати корпуси устатковання до провідників сітки перехоплення.
Сітка перехоплення дійсно приєднується до системи еквіпотенційних сполучень блискавкозахисту (ЕВ), але лише тому, що доземні провідники, які йдуть від сітки, приєднано до того ж потенціалу, що й система уземлення. Але то вже на рівні землі, а до неї треба відпровадити струм блискавки таким чином, аби він менше кудись ще затікав іншими (можливо небезпечними) шляхами.